Коротка історична довідка. З минулого в теперішнє – заради майбутнього (історія Долинської сільської ради)

Створити історію рідного краю, що може бути цікавішим?

Гортаючи сторінки архівних документів, не звертаючи уваги на нудьгу та алергію на архівний пил, ми занурюємося в цікавий світ минулого, крок за кроком відновлюючи живу тканину подій, які на протязі часу стали історичними.

Слов’янщина – унікальний край. Саме на Слов’янській землі в травні 1185 року відбулася вирішальна битва дружини князя Ігоря Святославовича з половцями, яка закінчилася поразкою русичем. Довгі роки по тому донецькі степи були безлюдним Диким полем. Тільки в середині 17 століття створюються кордони для захисту від набігів монголо – татар та починаються історія створення перших селищ на Слов’янщині.

Указом Верховної Ради УССР „О укрупнении сельских советов Сталинской области ” 10.08.1954 р. Краснопільська та Голо-Долинська сільські ради об’єдналися в одну сільську раду , якій надано найменування Долинська сільська рада з центром в с. Гола Долина. Згідно з вище вказаним Указом с. Гола Долина переіменовано в с. Долина.

Згідно перепису населення 1926 р: в Голо-Долинську сільську раду входили: с. Гола Долина , населення – 1354 чол.( в тому числі 635 чоловіків, 719 жінок). Відстань до районного центру – 19 верст, до найближчої залізниці – 10 верст;

до Богородичанської сільської ради входили:

Лісова сторожка – діл. Теплинська, кв. 2 ;

Лісова сторожка – діл. Теплинська, кв. 19;

Лісова сторожка – діл. Теплинська, кв. 27;

Лісова сторожка – діл. Теплинська , кв. 28.

Населення складало – 2636 чоловік , в т. ч. Чоловіків – 1254 , жінок – 1380.

до Краснопільської сільської ради входили: 1-е Краснопільське (Бугаївка, Альшаковка); 2-е Краснопільське (Гречківка); 3-є Красно- Подолянка ( Греківське т -во ) . населення складало – 1247 чоловік.

Ой на горі та й жнеці жнуть ,  а попід горою

яром-долиною козаки йдуть.

Гей, долиною, гей широкою козаки йдуть.

 «Давно колись, дуже давно, як ще Святогірський  монастир селян багато мав, і землі, і всякого добра було доволі , через Голу Долину і Берестову Балку (теперішнє Хрестище), дають історичні джерела, пролягав козацький-чумацький  шлях із Ізюма, Чугуєва на Тор і Бахмут і далі, на Крим і до Чорного моря.  По дорозі чумаки заїжджали у Святі Гори на монастирсткі ярмарки, що влаштовувались двічі на тиждень – у середу та неділю.

Розповідали, що долиняни допомагали хрестищанам у хлібному про­мислі: пекли і розвозили хліб і медову здобу на продаж на храмові свята у Святі Гори і Тор.

Гола Долина була чумакам і козакам добрим прикриттям і затишком від численних степових розбійників і татарської і ту­рецької кінноти, що постійно нападали на цей край і грабували обози. Рідка рослинність по горах не давала можливості ворогу сховатись від пильного козацького ока, який супроводжував чу­мацькі обози з сіллю і крамом, а золотоколосі хліба і високі трави, чисті джерела в долині давали тутешнім мешканцям сіл і подо­рожнім добрий харч і джерельну воду, соковитий корм худобі. Певне, неспокій, що гніздився в серцях селян і подорожніх від постійних набігів; татар, не давав їм можливості дати цьому куточ­ку слобожанської землі більш красивої і подобаючої назви, ніж Гола Долина.

Історичні джерела також свідчать, що заселення нашого краю -здійснювалось у ХVІ-ХVІІ ст., незважаючи на постійну загрозу та­тарських набігів. Цей процес посилився при Петрі І. Так на початку XVIII ст. виникають нові сторожеві пости , серед яких було Хрестище, а поблизу нього село Гола Долина. ‘Гак це чи інакше, але життя Голої Долини було пов’язане з життям Святогірської пустоті. Монастир, маючи великі земельні угіддя, орні землі, ліси і луки, розбудовуючи своє господарство, потребував  робочих рук з близьких і дальніх сіл і хуторків, серед яких були Гротівка, Ярова, Тетянівка, Маяки, Сидорове і Гола Долина. Монастир, наприклад, мав господарчі служби і монастирську часовню в селі Гола Долина на великій поштовій дорозі Харків – Ростов. Селяни частково працювали на своїх землях, а в більшості на поміщецьких і монастирських, і в майстернях. Деякі із переселенців,  кріпосних селян із малоземельних російських сіл, а також біглі руські і українські селяни, безземельні козаки, які залишили розорену Катериною II Запорізьку Січ, поселялись в селах, поблизу міста  Тор і в Святих Горах. Так виникли сусідні з Голою Долиною села  Пришиб, Сидорове, Новоселівка, мешканці яких і тепер розмовляють  на російській мові.

В «Історії міст і сіл УРСР» говориться, що Долина (до 1945 р. – с.Долина ) – село, центр сільської ради. Розташована за 30 км на захід від районного центру і залізничної станції Слов’янськ. Сільській раді підпорядковані населені пункти: Богородичне, Бугаївка, Краснопілля, Мазановка.

На території Долини до реформування сільського господар­ства існувала центральна садиба колгоспу ім. Леніна – крупного багатогалузевого господарства, посівна площа якого становила – 4746 га. Господарство славилось  великими досягненнями у вирощуванні зернових культур і со­няшника. Наявність зерна і фуражу дозволяла господарству розвивати тваринництво м’ясо-молочного напряму і птахівництво. Це був достойний вклад долинчан і богородичан в хлібний каравай Слов’янщини. Тепер цю землю аж ніяк не назовеш «голою». Колосяться добірним зерном хлібні поля, зеленими густими стрічками прикривають їх від вітрів-суховіїв лісопосадки і ліси; добротні сільські будинки втопають у садках, збудована нова загальноосвітня школа, функціонують клуб, медичні дільниці, бібліотека, дитячий садок, осередок торгівельної мережі, росе добробут селян та  сільської інтелігенції.

За високі трудові досягнення 11 чоловік відзначені урядом орденами і медалями. Серед них Т. І. Решетняк, якому присвоєно звання Героя Соціалістичної праці, і троє працівників, що нагороджені орденом Червоного Прапору.

В восьмирічній школі 11 вчителів навчають 112 учнів. В селі  був  будинок культури на 200 місць. Бібліотека з книжним фондом 8960 екземплярів, два магазина. Працював фельдшерсько – акушерський пункт . Працюють дитячі яслі на 45 місць, поштове відділення, ощадна каса. В селі проводиться будівництво.

У роки Великої Вітчизняної війни Долина була ареною  жорстоких  боїв (кінець 1941 р. – перша половина 1942 р. і вересень 1943 р.)  На фронтах Великої Вітчизняної війни воювало 142 долинця, з них 68 нагороджені орденами та медалями.50 місцевих мешканців віддали свої життя за свободу Вітчизни. На  околиці села узбіч траси  Ростов – Харків розташована братська могила , де поховані 1373 радянських воїнів, загиблих в 1943 році при звільненні села. У 1968 році встановлений меморіал «Слави»  з іменами  загиблих.

За 1971- 1975 р.р. відбудовано 48 житлових будинків , в т.ч. 13 – за кошти колгоспників. В партійній організації на обліку – 74 комуніста, в двох комсомольських – 54 члена ВЛКСМ ( партійна організація створена в 1929 р. , комсомольська в 1930 р.) Село створено в ХІХ ст.. Радянська влада в Долині встановлена в січні 1918 р.

Життя не стоїть на місці. Змінюються покоління, але всенародна  пам’ять про загиблих, про тих, хто віддав здоров’я і життя в ім’я свободи і щастя майбутніх поколінь, не зникне ніколи.

Сьогодні Долина красива, як ніколи. Молодь продовжує традиції    старшого покоління , дбає про те, щоб сьогоднішній і завтрашній  день села був щасливішим і багатшим, ніж вчорашній.

Повну версію ІСТОРИЧНОЇ ДОВІДКИ ДОЛИНСЬКОЇ  СІЛЬСЬКОЇ  РАДИ

ви можете переглянути тут.